Оновлено 27 січня 2017р.

Полювання на вчительку:

роздуми на тему морально-етичного виховання

у сучасній шкільній освіті

Вступ

Шановні читачі!

20 вересня 2016 року ця історія, за ініціативою основних осіб, які здійснюють переслідування учительки та дуже хочуть її звільнення, вийшла за межі особистісного конфлікту та стала публічно-правовою. В цей день до будинку вчительки української мови і літератури, яка на той час проходила обстеження у обласній лікарні, завітала телевізійна группа програми «Абзац» з «Нового каналу». Ця группа була запрошена директором Яришівської ЗОШ І-ІІ ступеню Тиврівського району Вінницької області Яцухно Наталією Іванівною та, організованою нею, группою підтримки з числа батьків не дуже успішних учнів (Слободян Т.В., Гринчак Л.В, Мельник В., Дворніченко Т.В., Смішко Т.В., Чеснокова В.В., Грамлюк Г.В., Збитківська Л.В., Калініна В.В., Заставнюк О., Строєва О.В.). Ці батьки, які внаслідок різних причин (не будемо тут піднімати болото сільских пліток) не знаходять часу, для того щоб зайнятись вихованням та навчанням своїх дітей, вирішили здійснити мрію про їх гарні оцінки шляхом психологічної травлі учительки.

Їхні попередні сподівання на звільнення учительки районним відділом освіти не здійснились, внаслідок відсутності правових підстав для такого звільнення. Тому остання надія цих осіб під проводом директора школи полягає у залякуванні вчительки газетами, каналами та іншими методами. Але до відома зацікавлених персонажів цієї історії - таке залякування не дасть очікуваних результатів, тому що правда завжди, раніше чи пізніше, вийде наверх. А для тієї програми, на яку має таку надію організована (вже напевно злочинна группа осіб) редакцією газети надано цілий ряд документів, щодо протиправної діяльності директора школи і її групи підтримки. І хай оцінюють її керівники, перш ніж випускати таку программу в ефір, чи слід робити це об’єктивно, чи в тому заангажованому варіанті, який запропонувала корреспондент програми «Абзац» Марія Себова?!!!

Редакція газети «Радіоінформ»

Частина перша

Віталій Ярош

Історія, про яку я розповім, розгортається у одній із сільських загальноосвітніх шкіл Вінниччини. Село розташоване на незначній відстані від центру області, має доволі якісні з ним комунікації, що дозволяє значній частині його жителів отримувати там роботу. До тих пір, поки ця історія не вийшла на якесь однозначне рішення у судових та інших владних інстанціях, у моїй оповіді не будуть наводитись місце події, справжні імена та інші персональні ознаки дійових осіб. Обмежимось, поки що, тільки загальним викладом послідовності подій. На сайті цієї сільської школи задекларовано, що колектив працює над проблемою «формування загальнолюдських моральних норм…..». Лозунг красивий і навіть похвальний, якщо б не було дійсного формування цих моральних норм і, як виявилось, не найкращим чином.

Розпочалась ця історія чотири року тому, коли за направленням педагогічного коледжу на роботу вихователем групи продовженого дня була прийнята нова молода учителька. Початковий етап її роботи можна вважати цілком пристойним, який не супроводжувався якимись особливими проблемами. Ці проблеми розпочались вже опісля того, як директор школи запропонувала їй отримати другу вищу освіту за спеціальністю „українська мова і література”, виходячи з тієї ситуації, що у школі на посаді учительки з цих предметів працює пенсіонерка за віком. Враховуючи побажання директора школи, молода учителька наступного року на платній основі отримує диплом спеціаліста із початкової освіти, а за два наступних роки іще і диплом спеціаліста із української мови і літератури та зарубіжної літератури. Їй навіть, після того, як зі школи пішла учителька (вона доїжджала з іншого населеного пункту) дають якусь частину годин для викладання у молодших класах.

І ось тут, як і більшості початкуючих учителів, у молодої учительки розпочинаються певні проблеми з окремими батьками. То вона, немов би когось з учнів обізвала „мавпами” (при опитуванні учнів класу виявилось, що то була брехня), то мати однієї з учениць захотіла контролювати процес оцінювання знань своєї доньки, а отримавши відмову навіть погрожувала вбивством (цей факт зафіксовано у висновках місцевої міліції). І усе то було б нічого, до тих пір поки інтереси молодої учительки не стали на заваді інтересам директора школи.

На той момент, а це був початок 2015 року, на практику у школу прийшла колишня її випускниця, а тепер майбутній молодший спеціаліст із початкової освіти. І якось за склянкою чаю, біля якої зібрались директор школи, учителька-пенсіонерка та майбутній молодший спеціаліст з початкової освіти, у голові пенсіонерки виникла дуже цікава ідея. А ідея ця полягала в тому, що колишній учениці потрібно продовжити свою освіту за спеціальністю „українська мова і література”. А вона, як діючий учитель цих предметів, ще попрацює три-чотири роки, до тих пір поки їй не прийде на заміну нова учителька з цих предметів і вона, передавши її свої години, із спокійною душею піде на заслужений відпочинок. Судячи з подальшого розвитку подій, ця пропозиція знайшла самий гарячий відгук у, присутньої при цьому, директорки школи.

А вам, шановні читачі, подобається така ідея, при наявності факту присутності у школі спеціаліста відповідного напрямку з трьома дипломами про вищу освіту (диплом бакалавра і двох дипломів спеціаліста). Звичайно, що шкільний „телеграф” швидко доніс цю новину до відома молодої учительки української мови і літератури, яка мала на той час 11 годин навчального навантаження у двох класах школи, проте не мала офіційної посади учительки української мови. Директор при цьому її переконувала, що вона не може їй надати таку посаду, тому що це не її компетенція, а районного відділу освіти.

Внаслідок цього, у лютому 2015 року з’явився відповідний запит у районний відділ освіти з проханням „повідомити перспективу офіційного працевлаштування молодого спеціаліста на постійне робоче місце ... з спеціальності українська мова і література„. На той час, внаслідок люстраційних процесів звільнився попередній начальник відділу освіти і на його місце прийшов новий (йому було б краще, якби б він туди не йшов, проте це окрема історія). Новий начальник дає доручення провідному спеціалісту з кадрових питань забезпечити вирішення цього питання і невдовзі (навіть без отримання згоди директора школи) з’являється наказ про призначення молодої учительки на постійне робоче місце учителя української мови і літератури з подальшою позачерговою атестацією.

Все, здавалось би, йде у правильному напрямку, видано наказ, учителька готується до позачергової атестації, яку і проходить на початку 2016 року за результатами отриманих професійних досягнень (призові місця на районних заходах з української мови, методична розробка уроку з історії рідного краю, тощо). В той же час, учителька-пенсіонерка, виходячи із своїх сімейних обстави (донька народила дитину) на початку року вирішує йти на пенсію. Яка тут розпочалась паніка у директора та окремих учителів школи (донька однієї з учительок має навчатись у останньому 9 класі). Усім цим миром умовляють пенсіонерку залишитись, хоча б до закінчення навчального року.

На цей час, вище згадувана майбутня молодший спеціаліст із початкової освіти вже отримала відповідний диплом і працює у сільському дитячому садочку вихователем. Вона вступила на перший курс одного з вишів обласного центру для навчання по спеціальності „українська мова і література”. А тим часом, з метою налагодження контактів цим молодшим спеціалістом з учнями, батьками та колективом школи директором школи на батьківських зборах, присвячених початку нового начального року, було запропоновано батькам створити хореографічний гурток на платних засадах. Такий гурток створюється та функціонує в приміщені вестибюлю школи з використанням шкільних технічних засобів озвучування, розпочинаючи з вересня 2015 і по 20 травня 2016 року (чому саме до 20 травня стане ясно з подальшого викладу історії). Факт існування такого нелегального гуртка підтверджує навіть офіційна інформація за підписом начальника районного відділу освіти, і там сказано „гурток працює на добровільних засадах, про платні послуги директорові ЗОШ ... нічого не відомо”.

Так от, оскільки бажання учительки-пенсіонерки звільнити основну посаду учителя української мови і літератури викликало таку паніку у директора школи, то молода учителька цієї ж мови і літератури звертається з цього приводу до провідного спеціаліста з кадрових питань районного відділу освіти. На це своє звернення вона отримує беззаперечне запевнення, що основна посада учителя української мови і літератури по праву буде, після звільнення пенсіонерки, закріплена за нею. Здавалось би можна було б заспокоїтись і спокійно працювати до завершення навчального року. Однак не тут то було і, коли пенсіонерка в кінці травня 2016 року подає офіційну заяву на звільнення, розпочинаються основні події цієї історії.

Полювання на вчительку:

роздуми на тему морально-етичного виховання

у сучасній шкільній освіті

Частина друга

Віталій Ярош

Вчительку-пенсіонерку проводжав увесь педагогічний колектив школи, зібравшись за чаюванням зі смачним тортом. З обох сторін звучали, звичні у таких випадках, компліменти та жалі за тим, що доводиться розставатись. Однак пенсіонерка вже вирішила продовжити свою працю на іншій освітній ниві шляхом виховання онука і не мала ніяких додаткових претензій. Попили чаю, розпрощались та й на тому розійшлись.

В той же час, попередні плани директорки та однієї з учительок (дочка якої має закінчити дев’ятий клас з відмінними оцінками з української мови і літератури, а вчиться досить посередньо) явно не співпадали з подальшими планами учительки, яка йшла на заслужену пенсію. І тут, ще як на гріх, молодша спеціалістка із початкової освіти розпочала розповідати близьким знайомим, що наступного року українську мову у дев’ятому класі буде вести саме вона. Знову спрацював шкільний „телеграф”, і молода учителька української мови вирішила задати відповідне запитання директорці школи, тому що попередня інформація вказувала - це навантаження буде за нею. Тим більше - у „новоявленої” претендентки, поки що, жодних юридичних підстав на такий розвиток подій не спостерігалось. Особиста розмова з директоркою підтвердила - такий варіант цілком можливий, і для цього у молодої учительки заберуть півставки вихователя групи продовженого дня, на яку і візьмуть молодшу спеціалістку. А на додаток тій іще і віддадуть залишки від навантаження української мови і літератури.

Тут би молодій учительці підтвердити свою згоду на такий варіант, проте вона чомусь (може вже втомившись від цих постійних змін у планах керівниці школи відносно неї самої) на нього не погодилась і заявила, що групу продовженого дня вона залишить за собою, не маючи претензій на все навантаження з української мови (а це біля 23 годин на тиждень). Звичайно, що така заява учительки не дуже сподобалась директорці, тому що перекреслювала її плани, щодо працевлаштування молодшої спеціалістки з початкової освіти. Все тут було дуже просто – із спеціальністю „початкова освіта” ту можна було офіційно взяти тільки на посаду вихователя групи продовженого дня, а ніяк не на посаду вчителя української мови і літератури! А, взявши на цю посаду, можна потім і довантажувати частиною годин з української мови і літератури, використовуючи довідку про навчання.

Розуміючи, що інших варіантів для вирішення її планів по працевлаштуванню молодшої спеціалістки, окрім звільнення (або шантажу, щоб отримати потрібну для себе відповідь) молодої учительки української мови і літератури, вже не залишилось, директорка школи вирішує скористатись слушною нагодою, яка з’явилась 17 травня 2016 року у вигляді неадекватної поведінки одного із учнів 7-го класу школи. Так от цей учень, намагався зайти у клас української мови, навіть не зважаючи на заперечення учительки, яка завершувала там контрольний захід із української мови у 6 класі. Грюкаючи раз за разом дверима, він все стверджував, що вчителька не має права його не впускати. І коли та наполегливо попросила його зачекати в коридорі до початку уроку, він кинув під стінку свій ранець та заявив: „Добре, але ми побачимо - кому від того буде гірше?!”. Ось так, виявляється, ведуть себе окремі учні цієї школи, і деякі з них потім навіть отримують по два роки „умовно” ще, навчаючись у дев’ятому класі, але то вже інша історія.

Після початку уроку цей учень, разом зі своїм товаришем, який теж вів себе не дуже адекватно, запізнились на десять хвилин і учителька попросила їх пояснити свою поведінку на перерві. Товариш вибачився і сів на своє місце, але вищезгадуваний учень не став вибачатись та повернувся назад у коридор. Він став під стінкою, і коли побачив директорку школи, що йшла у свій кабінет, то став голосно плакати. В це час коридором проходив і класний керівник цього 7-го класу, який теж приєднався до розмови, щоб вияснити в чому ж причина такого плачу. Учень став жалітись на учительку, немов би вона вигнала його із класу. На пояснення учительки, яка теж була запрошена на цю розмову, директор школи не дуже зважала і повела ображеного учня до себе у кабінет.

Через два дні, 20 травня 2016 року, директором школи була зареєстрована заява бабки цього учня, яка написала її ще 18 травня 2016 року. Якщо судити зі стилю та форми цієї заяви, то вона (у всякому випадку її заголовна частина) явно була написана під диктовку директора школи. У цій заяві, бабка (це при тому, що у цього учня є мати, яка має прямі батьківські права) вимагала припинити „свавілля цієї учительки” яка „ледве не розбила онуку голову, занижує йому оцінки, принижує його при учнях у класі, тощо”. Отримавши копію цієї заяви, учителька написала свою заяву, у якій просила призначити внутрішньошкільну комісію для з’ясування дійсних обставин, викладених у заяві бабки. Тут варто звернути увагу і на той факт, що 20 ж травня 2016 року заняття, вищезгаданого хореографічного гуртка, які проводила на платній основі у школі вихователь дитячого садка, якимось дивним чином були перенесені зі школи у приміщення сільського будинку культури.

27 травня 2016 року у школі проводяться захід присвячений святу „останнього дзвоника”, і на цьому заході учителька української мови та літератури, яка перед цим успішно пройшла позачергову атестацію на другу категорію, була нагороджена грамотою директора школи із наступним формулюванням: „За творчість, ініціативність, наполегливість, сумлінну працю в освітянській галузі, сміливість, оптимізм, завзятість у досягненні мети, за волю і уміння знаходити правильні рішення. За прагнення до самовдосконалення, досягнуті результати та вагомий особистий внесок у справу навчання та виховання підростаючого покоління”.

В подальшому, не реагуючи на заяву учительки і не призначаючи внутрішньошкільну комісію, директорка вперто усно вимагає від учительки надання якихось пояснень і звертається за юридичною допомогою до юриста районного відділу освіти. Той приїжджає і умовляє учительку написати свої пояснення, на підставі яких буде надана відповідь бабці учня. 2 червня 2016 року директор школи видає письмовий наказ про надання пояснень, з яким ознайомлює під підпис педагогічного працівника. Виконуючи цей наказ, та в той же день 2 червня надала свої пояснення у вигляді „Спростування недостовірної інформації, викладеної у заяві .....”. В доповнення до цього спростування вона звернулась до директорки школи із проханням пояснити підстави приниження її честі, гідності і ділової репутації. При цьому вона посилалась на 28 та 55 статті Конституції України. Так стаття 28 Конституції України декларує наступне: „Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий…. такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню». А стаття 55 вказує, що „Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань»,

Але не тут то було, на цьому етапі, не зважаючи на раніше досягнуті домовленості, до справи активно підключився юрист районного відділу освіти, який запевнив директорку, що „вони прокатають цю учительку по повній програмі” (фрагмент з телефонної розмови). Для реалізації цього стратегічного плану директорка школи наступного дня видає іще один наказ від 03 червня 2016 року і у цьому наказі мова таки йде про призначення комісії. Однак ця комісія створюється вже не з метою дослідження обставин викладених у заяві бабки учня, а з метою розгляду питань „можливого порушення трудової дисципліни педагогічним працівником ....” Для повноти „програми прокатування учительки” тут вже не вистачало тільки колективної заяви за підписом більше тридцяти батьків учнів школи, які тільки через тиждень по завершенню навчального року дивним чином (?!!!) згадали про свої невисловлені раніше таємні претензії до учительки.

Ця заява була подана вже безпосередньо у районний відділ освіти і наказом його начальника була призначена нова комісія, яка прибула до школи 08 червня 2016 року для розслідування нової „справи” проти учительки. Причому про надходження цієї нової заяви-скарги та про призначення нової комісії вона дізналась від свого представника на цьому зібранні (для цього йому було надано офіційне доручення) тільки за фактом початку роботи цієї комісії. Сама ж учителька на цей час, внаслідок морально-психологічного тиску, вже з 7 червня знаходилась на лікарняному (два роки назад перенесла операцію на хребті, є інвалідом третьої групи). До того ж, до роботи цих двох комісій, у складі яких, окрім самих членів, тільки попа не вистачало, представник учительки допущений не був. Проте приймав саму активну участь місцевий дільничий, який методи своєї попередньої роботи по боротьбі з вінницькими наркоманами став переносити на терени сільської школи, погрожуючи представнику учительки якимось кримінальними справами (про що є відповідне відео до п.1 статті 171 ККУ).

На вищеописане судилище, оскільки на іншу назву це зібрання і не заслуговує, в склад шкільної комісії для розгляду питання „можливого порушення трудової дисципліни педагогічним працівником ...” був включений, як представник учнівського самоврядування учень 7-класу, у якому викладає учителька. Для довідки - цей учень є сином іще однієї членкині комісії, призначеної директором школи, - голови батьківського комітету, яка одночасно є штатним працівником школи. Окрім того, у вестибюлі школи було зібрано якийсь колектив батьків з їх дітьми, для того щоб за їх допомогою теж „топити учительку”. І про яке «формування загальнолюдських моральних норм…..» у цій школі може взагалі йти мова, коли дітям наглядно на практиці демонструються методи приниження людської гідності, піддається сумніву ділова репутація учителя, надаються уроки підлості та людського підступу.

Зміст цього чергового (тому, що були і інші), організованого директором школи, пасквіля на час написання даної статті, так і залишається учительці невідомим, тому що він не був наданий їй для ознайомлення, хоча вона й зверталась з цим питанням до юриста та начальника районного відділу освіти. Більше того, навіть на офіційний запит про надання такої публічної інформації, була отримана письмова відмова. Пояснення юриста районного відділу освіти про причину відмов було досить просте: „Бо вони розпочнуть подавати позови відносно людей, які підписали ці заяви”. Цей юрист добре засвоїв урок, відносно авторки першої заяви, позов до якої „Про спростування недостовірної інформації” вже знаходиться у районному суді.

З метою захисту своїх конституційних прав учителька звернулась до голови райдержадміністрації, голови районної ради та до голови комітету з питань освіти і науки при обласній ОДА. Відповіді на ці звернення, поки що не отримані, тільки від департаменту освіти ОДА в район надійшла усна рекомендація вирішити цю ситуацію шляхом домовленості між сторонами. Однак, чи то ця рекомендація була сприйнята директоркою школи і окремими працівниками районного відділу освіти не зовсім вірно, чи може в тих рекомендаціях допускався інший варіант розвитку подій (на що не прямо вказують подальші дії цих окремих працівників), тим не менш ознак примирення сторін на даний момент часу не спостерігається. Та й що тут особливо дивного, процес очищення влади чомусь застряг на міліціянтах, суддях та прокурорах і у їх тіні зовсім стали непомітними окремі чиновники із бувших, в тому числі і на ниві освіти. А ви спробуйте подивитись в розділ „Очищення влади” на сайті районної адміністрації (http://rda.tivrovrada.gov.ua\ochischennya-vladi\). Там дійсно все повністю очищено - жодного запису, чи інформації!

Бажаючи згладити ситуацію, що склалась учителька вирішила звернутись безпосередньо до начальника районного відділу освіти. З самого початку зустрічі, яка відбулась 21 червня 2016 року, було зрозуміло, що цій людині зовсім не потрібна нова справа по КЗПП, чи по статті 172 ККУ. Він, за його словами, за півтора року роботи на цій посаді вже отримав три догани та відкриту кримінальну справу. І по суті, перетворився із гарного спортивного тренера, на чиновника, якого періодично підставляють його ж підлеглі. Зустріч продовжилась за участі юриста відділу освіти, завідуючої методичним кабінетом і методиста з питань кадрової роботи. Вони звичайно, розпочали цю розмову з окремих кпинів на адресу вчительки, однак наприкінці майже трьохгодинного спілкування перейшли навіть до компліментів. Домовились, що у п’ятницю 24 червня буде організована зустріч учительки з тими батьками, які мають до неї якісь претензії. І у ході цієї зустрічі, за посередництва представників відділу освіти, буде знайдений компроміс, що дозволить вивести ситуацію на її початок. Але на 22 червня була запланована іще одна зустріч із директором школи, для того щоб узгодити порядок проведення в школі зустрічі з батьками

Однак на цій зустрічі ситуація різко змінилась в сторону конфронтації, коли за відсутності начальника відділу освіти, 22 червня 2016 року учасниками попередньої зустрічі учительці була поставлена ультимативна вимога добровільно написати заяву про звільнення, тому що, якщо вона її не напише, то з’являться іще якісь заяви, де батьки учнів школи вже будуть вимагати не допустити її до викладання української мови та літератури. За таких умов учителька відмовилась приймати участь у такому зібрані, де, судячи з усього, мало бути знову проведене над нею чергове судилище. Проте таке зібрання все ж 24 червня 2016 року було організоване і проведене директоркою школи за безпосередньої участі голови батьківського комітету школи (штатний працівник школи), юриста відділу освіти та вищезгаданих представників районного відділу освіти.

Про результати цього „зібрання” і подальші події, які вже розпочинають переходити у кримінальну площину, ми вам розповімо у наступній частині цієї, майже детективної, історії.

Полювання на вчительку:

роздуми на тему морально-етичного виховання

у сучасній шкільній освіті

Частина третя

Віталій Ярош

Буквально того ж дня, коли „Дирекція школи та батьківський комітет” проводили при участі членів комісії, призначеної юристом районного відділу освіти, „Загальношкільні батьківські збори” (текст у лапках з оголошення розвішеного по усьому селу) інформація про результати цього зібрання дійшла до чоловіка учительки. Зі зворотного зв’язку через обласний департамент освіти йому повідомили, що на цей раз об’єктом розгляду на зборах став саме він, як та особа яка перешкодила попередньому зібранню прийняти певні рішення, щоб школа в особі директора назавжди позбавилась від неугодної учительки. З повідомлення випливало, що тепер уже проти нього повстало майже усе село, тому що під рішенням цих „зборів” поставило підписи чи то двісті, чи то триста жителів села – батьків дітей, які навчаються у цій школі.

Та інформація не дуже здивувала чоловіка учительки, бо під цим рішенням можна було б поставити і тисячу якихось закорючок (за інформацією з Вікіпедії у селі проживає 1160 осіб), як це було зроблено у першій колективній заяві батьків. Дивним чином ця колективна заява, якою так активно розмахували на першому зібранні представники відділу освіти, потім щезла з їх словесного обороту, а по тому аж 13 червня з’явилась іще якась кількість індивідуальних та вже менш колективних заяв (одна з яких, судячи з усього, була написана почерком доньки директора школи). Проте саме двісті-триста підписів батьків, тоді коли у школі усього 120 учнів, викликали запитання та певний подив. Невже до цього процесу були активно залучені вже й бабушки та дєдушки учнів. Але що тут дивного, якщо згадати з кого розпочиналась ця історія по написанню заяв – з бабки одного із учнів сьомого класу.

З приводу отриманої інформації виникав цілий ряд запитань щодо того який подальший напрям отримає цей напад на черговий об’єкт, що перешкоджає бажанням тандему директор школи – юрист відділу освіти?! Пріоритетними напрямами, виходячи з погроз юриста на першому зібранні, так званої, комісії, були звернення до обласної спілки журналістів та до голови обласної державної адміністрації про виключення цієї особи зі складу спілки журналістів та зі складу громадської ради при Вінницькій ОДА. Звичайно, можна було прогнозувати негативну реакцію згаданих інституцій на такі звернення, проте такими повідомленнями була однозначно створена відповідна обстановка психологічного тиску, як на учительку так і на представника її захисту.

Пройшов іще тиждень і от 30 червня 2016 року учителькою було прийнято рішення здійснити подальші кроки на свій захист від такого масованого психологічного тиску. У цей день вона підписала та відправила поштою на адресу обласного управління Служби безпеки України повідомлення про вчинення директоркою школи при організаційній підтримці юриста районного відділу освіти кримінального правопорушення за частиною першою статті 364 Кримінального кодексу України.

Чому ж це повідомлення було відправлено саме на адресу управління СБУ, а не районному прокурору чи слідчому місцевого відділення поліції, як це передбачає Кримінально-процесуальний кодекс України? Напевно будь-кому, хто інколи мав справу з місцевими правоохоронними органами, відома ситуація дуже тісної їх взаємодії, особливо коли справа торкається когось із місцевих представників структури адвокатура-прокуратура-міліція-суд. Ця взаємодія (взаємне кришування) на районному (і не тільки) рівнях влади настільки сильна, що інколи диву даєшся наскільки тут ігнорується принцип правосудності в угоду принципу – „своїм все, а чужим - закон”. Хоча про який закон можна говорити, коли його норми порушуються на кожному кроці маскуючись під законоподібним словоблуддям.

Тут слід попередньо зауважити, що подальший розвиток подій у нашій історії підтвердив цей прогноз. Однак, на щастя, в Україні, окрім районних правохоронних інституцій, існує іще цілий ряд інстанцій, які хоча і повільно, проте все ж демострують рух у напрямі правосуддя і захисту Конституційних прав та свобод пересічного громадянина.

Але залишимо на певний час в стороні кримінальну площину цієї історії і зосередимось на цивільно-правових відносинах її діючих осіб. Першою ластівкою у цьому напрямі було отримання відповіді на звернення до голови районної ради із проханням щодо захисту учительки від протиправних посягань тандему директор школи-юрист відділу освіти. У цій відповіді, за підписом голови районної ради, заявниці було надано правовий лікбез з посиланням на статті 55 і 124 Конституції України та статті 15 і 16 Цивільного кодексу, щодо звернення до комісії по трудових спорах (якої до речі в райвідділі освіти немає), або прямо до суду. Ото виявився і весь захист, на який може розраховувати працівник районної ланки освіти від місцевої виборної влади, щодо самодурства окремих чиновничків від освіти.

Більш детальною була відповідь на звернення, надіслана учительці 12 липня 2016 року за підписом першого заступника голови районної держадміністрації (голови вже декілька місяців немає). Основним автором (виконавцем) цього послання виявився той же вищезгаданий юрист відділу освіти, на дії якого, по суті, і була скарга. Так от, в резолютативній частині цього листа (вступна частина в загальних рисах переповідає вже відому вам історію, розпочинаючи з дій неадекватного учня) повідомляється, що завершенням роботи комісії від 8 червня 2016 року були наступні дії:

=Згодом, перейшовши до іншої класної кімнати, за Вашої відсутності (?!!!) було опитано учнів, батьків, педагогічних працівників. Як результат, отримали усні повідомлення про вчинення вами психологічного та фізичного впливу на учасників навчально-виховного процесу. =

Ото не більше і не менше, тепер вже окрім „можливого порушення трудової дисципліни педагогічним працівником” (з тексту наказу директорки школи від 3 червня 2016 року) вже з’явився якийсь незрозумілий „психологічний та фізичний вплив”. В подальшому пан „юрист” повідомляє, що: „В навчальному закладі, в межах повноважень, проведено роз’яснювальні заходи, щодо дотримання та забезпечення прав малолітніх (неповнолітніх) осіб”. І ось, після цих „роз’яснювальних заходів”, як гриби після дощу, розпочали з’являтись 9, 10 та 11-го червня 2016 року додаткові (до першої колективної заяви №9/01-14, яка на даний час таємничим чином десь щезла) нові індивідуальні та колективні заяви батьків „з повідомленням про фізичний та психологічний вплив на малолітніх (неповнолітніх) осіб” (подані в відділ освіти 13 червня 2016 року, а збирали їх деякі батьки, деякі учителі і навіть деякі учні школи).

А що тут дивного, команда „фас” подана – і усі ті батьки, які мали якісь потаємні (або і явні – було декілька і таких випадків, дійшло навіть до погроз фізичного знищення) претензії до принципової учительки (підтримує, на відміну від окремих учителів школи, навчальну дисципліну на своїх уроках, не ставить не заслужених оцінок учням на вимогу окремих батьків) дістали їх з потаємних закутків пам’яті та вилили у фальш та бруд, так званих, заяв. Причому, як в подальшому (коли, нарешті, 25 серпня 2016 року копії цих заяв були під певним тиском голови профспілкового комітету надані учительці для ознайомлення) виявилось, що майже усі ці заяви написані за однією формою (як під диктовку) та розпочинаються з фрази типу: „Ми, батьки дітей які перейшли в …-й клас, просимо Вас звільнити вчительку української мови і літератури ..... , тому що...”

Для прикладу, окремі батьки майбутнього восьмого класу, які підписали колективну заяву-вимогу про звільнення учительки, заявили у ній наступне (лексика збережена): „Ми батьки майбутнього восьмого класу просимо вас прийняти міри про звільнення вчительки української мови - літератури ........, так як вона неадекватно відноситься до наших дітей, а саме обзиває дітей ябідами, придумує прозвиська, викидає учнівські приладдя в коридор, або через вікно на двір. З дитячого будинку ..., коли та запізнилася, вона шарпнула, вдарила по голові і вигнала з класу.” Голослівні обвинувачення, за які доведеться нести кримінальну відповідальність тим, хто заявить їх у якості свідчень у суді (про що буде детальніше згодом). Звичайне обвинувачувальне словоблуддя не підтверджене жодними реальними доказами. І це пишуть батьки дітей учнів того класу, який на словами учителів школи (педрада від 26 травня 2016 року) відрізняється майже повною відсутністю навчальної дисципліни на уроках.

Ото, якщо спробувати систематизувати основні обвинувачення на адресу учительки (отримані, звичайно, шляхом опитування окремими батьками своїх дітей), маємо наступні з певними поясненнями від учительки (в дужках).

1. Із заяви бабки учня сьомого класу:

1.1. Неадекватно відноситься до онука (ознаки неадекватності не заявлено);

1.2. Викинула транспортир у смітник (онук крутив його на пальці перед учителькою і він з цього пальця полетів на підлогу, а міг би попасти і у чиєсь око);

1.3. Обзиває (не вказано як);

1.4. Не допускає, або виганяє з уроків мови і літератури (у Частині 2 було описано цей процес не допускання та виганяння);

1.5. Занижує оцінки (доведеться на суді залучити спеціаліста з української мови і літератури, хоча і без цього є інформація з педради щодо цього заниження);

1.6. Принижує онука при учнях у класі (форма приниження теж не визначена);

1.7. Ледве не розбила голову (може в суді бабка надасть довідку з медзакладу, чи хоча б з поліції про ступінь „ледве не розбиття голови”);

1.8. Просить припинити „свавілля” учительки (поняття „свавілля” потребує окремого визначення в суді – можливо це просте намагання учительки підтримувати навчальну дисципліну на своїх уроках).

Зверніть увагу на витримки з тексту листа окремих батьків сьомого класу (тепер вже восьмого): неадекватно відноситься (невідомо як?); обзиває дітей (тут вже вказано – ябідами, але це спотворена історія від взаємодії учнів з класним керівником); придумує прозвиська (ще не згадали які), викидає учнівські приладдя в коридор, або через вікно на двір (розпочалось із транспортира у сміттєву корзину, а тепер вже, виявляється, це усі „учнівські приладдя). І це батьки учнів класу, одна з учениць якого вирішила перейти в ліцей, тільки тому, що учителям доводиться значну частину уроку витрачати на наведення дисципліни у класі?!

У листі окремих батьків шостого класу (тепер це сьомий) вказано: ..заставляє стояти цілий урок на ногах біля дверей за запізнення (так це було один раз, але опісля зауваження директора школи більше не повторялось); розкидає по класі учнівські пенали (тепер додатково до транспортира з’явилися і пенали); простягає руки до дітей, що запізнюються на урок, так що з’являються синці (це заявила мати учениці, яка з приводу бажаної для неї успішності дочки сама погрожувала учительці фізичною розправою, про що є висновок міліції).

Іще цікавіші проступки, які здійснила учителька по відношенню до восьмого (тепер дев’ятого класу): погано пояснювала на заміні (у 6 та 7 класах вона пояснювала добре, свідченням чого є досягнення на районних олімпіадах, а от у восьмому на замінах учительки-пенсіонерки не зуміла цього зробити – там такі досягнення відсутні); не педагогічно відносилась до дітей (тут вже про досягнення окремих батьків цього класу – вони знають педагогіку краще учителів із двома вищими освітами); зверхньо до них ставилась і не віталась (виявляється, відтепер учителі повинні першими вітатись з учнями, йдучи назустріч одне одному у коридорах школи).

Не будемо тут переповідати усі претензії окремих батьків учнів школи, деякі з яких взагалі не мали жодного відношення до уроків, які проводила учителька. Однак тепер вони „дізнались” про її „неадекватність” у спілкуванні з батьками учнів, які відвідували ці уроки, і тому вирішили, що цю учительку потрібно звільнити. Була навіть одна заява від виховательки дитячого будинку, яка прийняла його буквально вже після завершення навчального року, проте дуже нагально забажала звільнити учительку.

Ото такі цікаві обґрунтування з приводу звільнення учительки надійшли у відділ освіти 13 червня 2016 року (через два тижні опісля закінчення навчального року). І невже знайдеться, хоча б один логічно мислячий незаангажований читач, котрий повірить тому, що цей процес виник спонтанно (як наприклад у Врадіївці, чи Кривому Озері), а не був організований директоркою школи при організаційному керівництві „юриста” відділу освіти?!!!!!

І на завершення листа за підписом першого заступника голови РДА, знову ж таки в редакції славнозвісного „юриста” відділу освіти, нарешті з’явилась така фраза: „У разі підтвердження, або спростування фактів аморальної поведінки педагогічного працівника (під час перевірок відповідними органами з якими ви не перебуваєте у трудових відносинах) відділом освіти будуть вжиті заходи у відповідності до Закону України „Про освіту”, Закону України „Про загальну середню освіту”, „Кодексу законів про працю України”.

Звернули увагу, тут вже з’явилось нове формулювання провини „педагогічного працівника” – „факти аморальної поведінки”?!!!!! Не більше і не менше – ось вам приклад, як легко перейти від „можливого порушення трудової дисципліни педагогічним працівником” до „аморальної поведінки”?! Чому ж саме такий, майже логічний перехід, думок „юриста” відділу освіти від „можливого порушення трудової дисципліни” до „аморальної поведінки”? Відповідь тут дуже проста, цей „юрист” який добре знає, що Конституція України існує (не знаючи суті її статей), при започаткуванні свого фарсу, напевно, забув про вимоги „Кодекса законів про працю”, які не передбачають звільнення за „можливе порушення трудової дисципліни”. Там передбачено звільнення тільки за:

а) прогул (не було і буде дуже дивно, якщо такий з’явиться);

б) невідповідність кваліфікаційним вимогам (пройдена позачергова атестація);

в) аморальна поведінка педагогічного працівника (спробували віднайти, шляхом офіційного звернення до поліції – копія висновку не надається);

г) за рішенням суду (знову ж таки на правових підставах).

Чи не здається вам, шановні читачі, що відповідним інституціям, які керують загальною середньою освітою в Україні і хочуть здійснити у ній європейські реформи, варто замислитись на тим, як вдасться їм здійснити свої плани при тому рівні морально-етичного виховання, що надають своїм учням окремі керівники низової ланки цієї освіти. Задумайтесь, яка моральна ницість повинна бути присутньою, щоб шляхом організації вибіркового опитування окремих учнів школи (у більшості випадків з числа не дуже успішних) за їхніми окремими невдоволеннями рівнем оцінювання знань, вимогами до підтримання навчальної дисципліни на уроках, іншими чинниками - сформувати негативний імідж учительки, яка часто не спить ночами, щоб підготуватись для посіву в них „зерен добра і людяності”.

Може хтось думає, що після таких уроків, ці діти не використають десь і колись у своєму житті отриманих уроків підлості та підступу, яких їх навчили у школі?!!!!

Полювання на вчительку:

роздуми на тему морально-етичного виховання

у сучасній шкільній освіті

Частина четверта

Віталій Ярош

Добре розуміючи, що їй якось потрібно захищатись перед такою навалою організованої брехні (корені та суть якої ніхто в районі не хоче досліджувати на предмет фальшування та вигадок – вже дуже переконливою усім здається ця купа заяв), учителька української мови вирішує 9 серпня 2016 року зустрітись з начальником відділу освіти, який тільки що вийшов із відпустки. Така зустріч розпочалась десь біля одинадцятої години ранку і продовжувалась більше двох годин.

Коли вчителька повідомила про причину свого звернення з приводу того, як їй бути і коли виходити на роботу, то почула, що її справа вирішиться за результатами судового розгляду. Не розуміючи про який розгляд йдеться, учителька спробувала прояснити це питання. Виявляється, начальник відділу освіти був проінформований (напевно, ясно ким) про те, що немов би бабка учня подала позов до учительки. Він дуже здивувався, що все якраз навпаки, це учителька української мови подала позов до бабки про захист своєї честі і гідності та спростування недостовірної інформації.

В подальшому розмова зайшла про ситуацію у школі та і у відділі освіти, вони виявились чимось схожими. І там, і там мова йшла про спроби підставити та обмовити окремих осіб. Потім за ініціативи учительки сторони розглянули варіант її можливого звільнення за надуманими приводами. Вона звернула увагу начальника на той факт, що підставами для її звільнення можуть бути тільки проступки заявлені у „Кодексі законів про працю” (дивись Частину третю цієї статті), а ніяк не заяви батьків учнів з відповідною вимогою. Окрім того, сторони прийшли до розуміння того факту, що підписавши наказ про звільнення, начальник відділу освіти автоматично перебирає на себе відповідальність за цю дію і додатково отримає претензії, сформульовані у статті 172 „Кримінального кодексу України”, з приводу її незаконності. На завершення цієї розмови була досягнута домовленість про додаткову зустріч 12 серпня 2016 року із залученням директора школи.

12 серпня 2016 року мала відбутись прийомка школи на готовність до навчального року. З відділу освіти прибули його начальник та голова профспілкового комітету. По завершенню процедури прийомки учителька була запрошена в учительську для з’ясування обставин справи. Під час цього з’ясування голова профспілкового комітету виявив щире здивування, що до цього часу (пройшло вже два місяці) учителька не була ознайомлена зі змістом тих заяв, які обґрунтовували нагальну необхідність її звільнення з посади учителя української мови і літератури. Це не було здійснено, незважаючи на той факт, що вона (і не тільки) вже декілька раз зверталась із цього приводу до начальника відділу освіти. Начальник на це здивування тільки відмовчувався (а ми добре знаємо чому – дивитись Частину 2 цієї статті).

В подальшому учительці було задане запитання – як вона бачить вихід із цієї ситуації. Вона запропонувала створити незаангажовану комісію райдержадміністрації, яка б дослідила суть конфлікту та прийняла б відповідні рекомендації. З цією пропозицією усі погодились і голова профспілкового комітету обіцяв навіть переговорити на цю тему з виконувачем обов’язків голови РДА. Однак, чи то голова РДА не мав бажання перебирати на себе якусь долю відповідальності, чи така розмова не відбулась, але в подальшому учителька була запрошена начальником відділу освіти на чергову зустріч.

Під час прийомки школи виявилась дуже дивна обставина - у ній приймала активну участь учителька-пенсіонерка, яка, як ви пам’ятаєте, вже розпрощалась із педколективом школи за чаюванням зі смачним тортом. Хоча нічого тут дивного не було – така можливість прогнозувалась молодою учителькою української мови і її представником. Прогноз був наступний – директорка за участю учительки, донька якої закінчує дев’ятий клас, таки умовлять пенсіонерку зостатись, щоб поки-що не звільняти посаду учителя української мови. А коли молода учителька, внаслідок масованого психологічного тиску, таки подасть заяву на звільнення за власним бажанням (бо інших підстав немає), то вони зможуть узяти свою протеже на це місце, або хоча б на місце вихователя групи продовженого дня (раніше не виключалось і декретне місце учителя з російської мови і зарубіжної літератури).

22 серпня 2016 року молода учителька української мови і літератури відправилась на перше засідання суду за її позовом до бабки неадекватного учня (якому вона «ледве не розбила голову»). За дивним збігом обставин сіла вона у якийсь замовний автобус, а не рейсовий. І у цьому автобусі, теж за дивним збігом обставин, їхало п’ять учителів школи. Коли, об 11-й годині 45 хвилин учителька, разом із своїм представником та кореспондентом газети, підійшла до приміщення районного суду, то неочікувано виявила там урочисте зібрання із майже повного складу учителів школи та деякої кількості батьків окремих учнів (є відповідне відео). Виявляється більшість суб’єктів цієї зустрічі були доставлені туди замовним автобусом за два рейси, причому для учителів школи це був робочий час – їх відпустки вже давно закінчились. Яскравий приклад використання адмінресурсу в дії - зауважив цю обставину кореспондент газети, який теж прибув для висвітлення судового розгляду.

Напевно зрозумівши, що його вступ у справу одночасно у двох іпостасях (адвоката бабки і юриста відділу освіти) викличе певні запитання, юрист відділу освіти порекомендував бабці учня узяти за захисника незалежного адвоката. Однак, чи то внаслідок браку часу, чи то за інших причин, той адвокат, підготувавши бабці „Заперечення до позову”, забув сказати, що такий папір подається у декількох (за кількістю сторін) примірниках. Поки питання вирішувалось, пройшло півтори години з моменту, коли суд повинен був розпочатись. До того ж, знову ж таки, чи то за неузгодженістю між адвокатом, відповідачкою, директоркою та юристом, чи то із інших причин, але подальший судовий розгляд показав, що ця спеціалізована доставка групи підтримки бабки учня виявилась звичайним фарсом.

Організатори групи підтримки, напевно, розраховували на той варіант розгляду справи, який був запроваджений ними на початку червня, коли кожному присутньому на зібранні дозволялось щось вигукувати, та обвинувачувати учительку, не несучи за це жодної відповідальності. Однак тут головуючий суддя одразу попередив про таку відповідальність у вигляді штрафу значного розміру. Додатково, за дозволом суду, здійснював відеозйомку судового розгляду кореспондент газети. І це виявило певну дію на присутніх, які сиділи тихо і слухали про те, що позивачка підтвердила свої вимоги, а відповідачка просила їх відхилити. Потенціальні свідки, при цьому були видалені із зали судового засідання (буде цікаво дізнатись про які „неадекватні” дії учительки вони будуть свідчити під присягою після ознайомлення з кримінальною відповідальністю за неправдиві свідчення відповідно до частини першої статті 384 Кримінального кодексу України). А таке питання – чи знають вони про розміри такої відповідальності, їм буде обов’язково задане на подальших судових розглядах?!!!!

В подальшому були підтверджені повноваження представника позивачки і адвоката відповідачки. Після цієї вступної частини, адвокат відповідачки заявив суду клопотання про залучення на її стороні третьої особи без самостійних вимог. Третьою особою відповідачка забажала бачити районний відділ освіти (звичайно ж у особі його юриста). Головуючий суддя, після вислуховування представника позивачки у частині уточнення щодо відсутності у третьої особи самостійних вимог, та після згоди на таке залучення, вийшов до нарадчої кімнати для винесення ухвали. Десь за хвилин десять ухвала була зачитана і судове засідання було оголошене закритим.

Ось тут і проявилась та неузгодженість, про яку йде мова. Невже такі, обізнані у процесуальних моментах судових розглядів, учасники цього дійства, як адвокат та юрист відділу освіти не змогли пояснити зацікавленим особам (відповідачка – директор школи) про недоцільність організації виїзду такої масованої „групи підтримки” (звичайно ж не учительки). Ця недоцільність явно випливала із запланованого подання клопотання про залучення третьої особи. Залучення такої особи здійснюється у відповідності до статей 35 та 36 „Цивільного процесуального кодексу України”, по-перше за її згодою, а по-друге – потрібен час для такого залучення. Тим більше, що залучення у якості третьої особи юридичної особи вимагає призначення від цієї особи представника з наданням йому офіційного доручення.

Зрозумівши задумку юриста відділу освіти, представником позивачки за результатами судового розгляду була підготовлена заява з цього приводу, адресована начальнику відділу освіти у якій повідомлялось наступне.

=22 серпня відбулось перше засідання районного суду за моїм позовом до гр............... „Про захист честі, гідності та ділової репутації”. На цьому засіданні адвокатом позивачки було заявлено клопотання про залучення до розгляду справи представника відділу освіти ........ РДА. Я, як позивачка, не заперечувала проти цього враховуючи той факт, що справа стосується питань взаємовідносин з батьками, морально-етичного виховання дітей та забезпечення дисципліни навчально-виховного процесу (напевно не тільки у конкретній школі). На підставі клопотання та відсутності заперечень суд ухвалив звернутись до відділу освіти з приводу призначення представника у якості третьої особи без самостійних позовних вимог.

В той же час, за моїми попередніми оцінками, у якості такого представника буде призначений юрист відділу освіти .......... Хочу повідомити, що буду змушена заявити суду клопотання про відвід цієї особи у якості представника відділу освіти з причин його явної заангажованості, про що я вже неодноразово повідомляла у листах до голови ..... РДА, голови ..... районної ради та до голови комітету з питань освіти Громадської ради при Вінницькій ОДА. Для підтвердження факту заангажованості будуть надані і інші документи.

Враховуючи ситуацію, що склалась і виходячи з того, що окремими представниками відділу освіти та директором школи, судячи з усього, будуть здійснені спроби використати рішення суду для формування підстав звільнення мене з посади учительки української мови і літератури ....... ЗОШ, прошу призначити представником відділу освіти для участі у незаангажованому розгляді судової справи за моїм позовом до гр........ голову профспілкового комітету відділу освіти ..... РДА.=

Ця заява була передана керівнику районного відділу освіти 25 серпня 2016 року об 11.30. На цій зустрічі, участь у якій приймали начальник відділу, голова профспілкового комітету, методист з кадрової роботи і юрист відділу освіти, учительці було запропоновано написати іще одну заяву з приводу отримання копій заяв батьків для ознайомлення. Причому юрист дуже хотів отримати іще письмове запевнення, що ці заяви не будуть застосовані проти осіб, які їх написали. А начальник відділу освіти звернувся з проханням використати ці заяви для зустрічей із їх підписантами, для того щоб попросити у них вибачення (напевно за весь той бруд, який вилили на учительку та із пропозицією – лийте іще скільки забажається, захисту в мене немає).

На цьому етапі вже нічого не залишалось, як звернутись у департамент з питань освіти і науки Вінницької ОДА. Знаючи, що сам директор департаменту, являючись заступником голови ОДА, такими питаннями не займається, чоловік учительки звернувся до його першого заступника, тим більш що відповідна інформація було доведена до цієї посадової особи іще на початку червня через звернення до голови комітету Громадської ради при Вінницькій ОДА. У цій розмові, яка відбулась того ж 25 серпня 2016 року, сторони прийшли до висновку, що створену окремими особами ситуацію бажано вирішити шляхом компромісу. Було зазначено, що бажано не розвивати конфронтацію, яка могла вже інформаційно вийти на терени усієї України із конкретними прізвищами та посадами. В подальшому було домовлено, що 30 серпня 2016 року у районному відділі освіти буде організована зустріч сторін для пошуку цього компромісу. Першим заступником директора департаменту навіть було запропоновано варіант його вирішення через обмін класами учительки-пенсіонерки (5 і 6-й) на класи молодої учительки (7-й і 8-й). Підставою було те, що немов би батьки дітей цих класів заяв на її звільнення не писали.

Молода учителька згодилась на цю пропозицію, бажаючи зняти психологічну напругу. Однак не тут то було – просто у обласному департаменті освіти, судячи з усього, не дуже вірно оцінили ступінь бажання керівниці школи звільнити учительку. 28 та 29 серпня зрозумілим чином з’явились вже заяви батьків учнів п’ятого та шостого класу (швидше усього, сфальшовані) знову з посиланням на „неадекватність” учительки. Бажання директора школи, немов би підтримане, такою кількістю заяв батьків (у більшості випадків це фальшивки, що являють по суті своїх обґрунтувань, майже повну маячню, або надумані претензії окремих осіб) на даний момент часу вже полягає не тільки у задоволенні її власних амбіцій та подальшому звільненні посади для своєї протеже. За неперевіреною інформацією, керівництво освітою району її запланувало до працевлаштування без відповідної освіти на декретну посаду учителя російської мови і зарубіжної літератури (хоча керівник районного відділу освіти „про це не знає” – з його слів на пряме запитання). В подальшому, після звільнення основної учительки, можна буде в подальшому перевести її на постійне місце учителя української мови і літератури. А тому, директором школи вже активно проговорюється питання ліквідації групи продовженого дня – її існування, судячи з розвитку подій, вже втратило для школи свою актуальність!

Дуже вже напрошується висновок – напевно ціна вирішення цього питання була такою високою для окремих осіб цієї історії, що все інше не мало для них жодного значення?!!!

Полювання на вчительку:

роздуми на тему морально-етичного виховання

у сучасній шкільній освіті

Частина п’ята

Віталій Ярош

До зустрічі у відділі освіти, призначеній на 30 серпня 2016 року, залишалось декілька днів. Цей час був використаний директором школи, як виявилось, досить специфічно. Пропозиція заступника директора обласного департаменту освіти, судячи з усього, народившись в надрах районної ланки управління освітою, повернулась назад через цю ж ланку і була доведена до відома керівниці школи. Демонструючи жваве бажання задовольнити побажання вищестоящого керівництва, вона 29 серпня 2016 року збирає невеличку нараду, на якій доводить цю пропозицію до відома присутніх. Цими присутніми виявились заступник директора школи, голова профспілкового комітету, учителька-пенсіонерка та молода учителька української мови і літератури.

Нарада розпочалась із інформації директора про вищезгадану пропозицію департаменту з приводу обміну класами між учительками, виходячи з того, що на цей момент часу батьки учнів ще не дізнались від батьків учнів 6 та 7-го класів про „неадекватність” молодої учительки. Директор школи дуже наполегливо переконувала вчительку-пенсіонерку згодитись з цією пропозицією керівництва, а остання теж дуже наполегливо відмовлялась від неї. І у цю наполегливість директора можна було б щиро повірити, якби наступного дня на нараді у районному відділі освіти не з’явились довго очікувані заяви від батьків учнів п’ятого та шостого класів, про недопущення молодої учительки до викладання української мови і літератури їхнім дітям. І що було саме цікаве, це те, що заява від батьків учнів п’ятого класу була написана іще 28 серпня 2016 року. А вам, шановні читачі, не дивно – яким це чином батьки учнів цього класу ще до наради у школі 29 серпня 2016 року дізнались про ту, майже таємну інформацію щодо обміну класами, і вже встигли на неї так оперативно відреагувати?! Але про все це дещо пізніше.

Відносно ж самої наради у школі 29 серпня 2016 року, то її результат можна було б попередньо прогнозувати без особливих труднощів. Навіть не беручи до уваги, що в цей час вже були зібрані якісь підписи (їх іще потрібно ретельно перевірити на ознаки фальшування) під заявою батьків п’ятого класу, то цей прогноз можна було б скласти на підставі відношення учительки пенсіонерки до тих класів, які їй хочуть нав’язати. По відношенню до сьомого (тепер восьмого класу), то з ним не дуже може впоратись навіть його класний керівник. За його словами, доводиться кожних п’ятнадцять-двадцять хвилин йти їх утихомирювати. Що вже тут говорити про учительку-пенсіонерку, яка і так два-три місяці в навчальному році знаходиться на лікарняних. З шостим (тепер сьомим класом), ситуація іще складніша. Цей клас є досить сильним у навчальному відношенні і тому там не виїдеш на одному попередньому досвіді. З таким класом потрібно постійно активно працювати, готуючи новий і цікавий для них матеріал. Цей аргумент у свій час зіграв свою роль у тому, що учителька-пенсіонерка сама відмовилась від навантаження у цьому класу на користь молодої учительки. Так що цілком логічно було очікувати її відмову від запропонованого обміну.

Так от 30 серпня 2016 року молода учителька разом із представником свого захисту від протиправних посягань організованої групи осіб направляються на заплановану нараду у відділ освіти, на якій має бути питання компромісного вирішення ситуації. що склалась у школі. Учителька їде з ранку на педагогічну конференцію, а після її закінчення їх запрошують на нараду у конференц-зал відділу освіти. Як виявилось, кабінет начальника відділу освіти виявився замалим для такої наради, оскільки у цьому залі, окрім начальника відділу освіти, юриста та методиста із кадрових питань, голови профспілкового комітету та директора школи, виявився майже повний склад педагогічного колективу школи. Ото, бачите, яким повинен бути склад учасників наради для пошуку компромісу (майже як на першій комісії у школі за участю дільничого, та на першому засіданні суду).

Нарада розпочалась із інформації начальника відділу освіти про значну кількість індивідуальних та колективних заяв, що надійшли від батьків школи на його ім’я з вимогою звільнити учительку української мови і літератури з її посади. Він також розказує про пропозицію обласного департаменту освіти з приводу обміну класами, але одразу ж заявляє, що ця пропозиція малоймовірна, тому що йому сьогодні надійшли іще дві колективні заяви від батьків вже п’ятого та шостого класу з вимогою не допустити молоду учительку до викладання української мови і літератури їхнім дітям. Бачите, як оперативно працює організована група на чолі із директором школи, щоб домогтись свого та звільнити учительку.

Далі слово було надано юристу відділу освіти, який повідомив, що відділ освіти робив у червні місяці запит на місцеве відділення поліції з приводу можливих порушень педагогічним працівником законів України і наявності „можливої її аморальної поведінки” (?!!!). З висновків поліції слідувало, що в наявності є якісь (невідомі, бо посилання на конкретні статті відсутні) порушення Законів України „Про освіту”, „Про загальну середню освіту”. Однак мови про якусь „аморальну поведінку педагогічного працівника” у висновках не було. На завершення своєї інформації юрист навіть визнав, що у його діях можливо й були ознаки заангажованості, тому що не уся інформація про ситуацію у школі йому була відома.

Виходячи з того, що попередня пропозиція департаменту освіти по своїй суті виявилась відкинутою, то начальник відділу освіти в подальшому надав слово методисту із кадрових питань з тим, щоб запропонувати учительці інше місце роботи. У якості такого було запропоновано місце учителя початкових класів у іншому селі, яке знаходиться на відстані біля тридцяти кілометрів від її місця проживання. На поїздку в одну сторону із двома пересадками потрібно було б витрачати біля двох годин в одну сторону та майже половину заробітної плати (яка не така вже й велика у сільського учителя) при 17,5 годинах встановленого їй навантаження, що само по собі вже є порушенням частини 2 статті 25 Закону „Про загальну середню освіту”.

Довідка: Стаття 25. Педагогічне навантаження

1. Педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності - час, призначений для здійснення навчально-виховного процесу. Педагогічне навантаження вчителя включає 18 навчальних годин протягом навчального тижня, що становлять тарифну ставку,

2. Педагогічне навантаження вчителя загальноосвітнього навчального закладу незалежно від підпорядкування, типу і форми власності обсягом менше тарифної ставки, передбаченої частиною першою цієї статті, встановлюється тільки за його згодою.

Звичайно, що учителька від такої дуже привабливої пропозиції відмовилась. В той же час, за інформацією з семінару української мови, з районного ліцею звільнилась учителька української мови і літератури. Але, як виявилось, методист із кадрової роботи про це не знає (просто години розділили між собою ті що зостались) і такий варіант компромісу навіть не розглядався.

У обговоренні питань взяли активну участь і деякі учителі школи. Особливо активними з цього приводу були двоє. Першою взяла слово учителька, дочка якої має у цьому році закінчити дев’ятий клас і бажає отримати гарні оцінки з української мови і літератури. Свій виступ вона розпочала з того, що ні вона, ні інші учителі не мають якихось претензій до молодої учительки. Вона навіть наголосила на тому, що учителі школи між собою вели розмови, про те, що навчальним процесом розпочали керувати батьки учнів. Проте все ж запропонувала не стояти на своєму, а вибачитись перед батьками (не зовсім зрозуміло за що і перед ким). Наступною взяла слово учителька-пенсіонерка, яка вже два рази за півроку мала звільнитись зі школи, щоб зайнятись вихованням онука і яку кожен раз умовляли зостатись. Однак тепер вона все ж вирішила, що це звільнення буде зрадою перед її учнями і вирішила цього не робити. Як стало відомо, зі слів методиста з кадрової роботи, на цей раз її навіть умовили, взяти на себе навантаження ще й класів молодої учительки. Пенсіонерка погодилась, проте все ж образилась на те, що у цій статті її обізвали учителькою-пенсіонеркою (якщо це не так, то можна подати позов до суду за наклеп). На завершення свого виступу вона заявила, що молода учителька не любить дітей, і тому має такі претензії від батьків учнів.

Для того, щоб ознайомитись із цими претензіями молода учителька на цій же нараді написала заяву на отримання копій тих заяв, які так терміново були написані і підписані 28 та 29 серпня, знову ж таки з метою не допустити її до викладання української мови і літератури у п’ятому та шостому класах. Переповідаємо зміст цих високоінтелектуальних заяв, написаних, як під копірку у вигляді диктанту. От що пишуть батьки (не знаю чи усі вони читали, якщо їх підписували, зміст тієї заяви) п’ятого класу (лексика збережена):

= Начальнику .... районного відділу освіти ..... Деректору ..... Загальноосвітньої школи 1-2 ступенів ...... Батьки п’ятого класу.

Ми батьки п’ятого класу (зверніть увагу - батьки класу?!!!). Просимо Вас замінити вчительку Української Мови і Літератури – ..........., на іншу вчительку цього предмету. Просимо прислухатись до нашого прохання. Тому що наші діти, спілкуються з дітьми старших класів і знають що відбувається на уроках Української мови, тому ми батьки відказуємося пускати дітей на уроки ........ 29.08.2016р.=

Звернули увагу - щось дуже вже схожі помилки, які допущені у цій заяві на звичайні помилки тих же учнів п’ятого класу. Невже ж їхні батьки, закінчивши як мінімум дев’ять класів загальноосвітньої школи, не знають з якої букви у розповідному реченні пишуться „загальноосвітньої” та „українська мова і література”?!!! А якщо не знають, то дуже вже велике запитання до них з приводу того, чого вони самі вчать тих своїх дітей дома?!!!

А тепер давайте подивимось на заяву з того ж приводу, написану, так званими, батьками шостого класу:

= Начальнику .... районного відділу освіти ..... Директору ..... загальноосвітньої школи 1-2 ступенів ...... батьки ..... школи учнів 6-го класу.

Ми батьки нижче підписані, просимо Вас замінити вчительку української мови і літератури ............. на іншу вчительку з цього предмету. Приводом для цього є ситуація яка склалася у нашій школі. Якщо ви не візьмете до уваги наше прохання то ми будемо змушені наших дітей на її уроки не пускати. Підписи. 28.08.2016рік.=

З тексту копії заяви виявляється, що ці батьки, підписуючи її забули свої ініціали, а деякі були навіть не в курсі, як правильно пишеться їхнє прізвище (та й підписи дуже вже схожі між собою). Однак давайте порівняємо цей текст заяви із попереднім. Чим вони відрізняються, а по суті нічим – вимоги та попередження практично однакові. Єдине, що їх відрізняє - це те, що друга заява написана з меншою кількістю помилок. Додатково варто звернути увагу на той факт, що учні теперішнього шостого класу майже у повному складі до четвертого класу відвідували групу продовженого дня, яку вела молода учителька. І навіть мали дуже велике бажання, щоб вона була у них класним керівником у п’ятому класі. Але ось тепер їхні батьки, чомусь, різко змінили свою думку і вирішили просити про заміну учительки. А Вам, шановні читачі, віриться у таку швидку безпричинну метаморфозу?!!!

Продовження буде

Полювання на вчительку:

роздуми на тему морально-етичного виховання

у сучасній шкільній освіті

Частина шоста

Віталій Ярош

З того часу, який висвітлений у попередній частині цієї історії, відбулось іще багато різних подій. Тандемом директор-бабка учня до школи протягом вересня-жовтня місяця було запрошено цілий ряд кореспондентів газет та телеканалів (газета „33-й канал” газета „РІА-Вінниця”, програма ТСН, ВДТ, тощо). А опісля того, як у газеті „33-й канал” було опубліковано статтю із викладенням поглядів обох сторін конфлікту, то в подальшому сторона, яка й викликала кореспондентів давала їм, судячи з усього, спотворені номери телефонів, щоб позбавити можливості противну сторону надати свої пояснення по суті справи (з приводу чого до газети „РІА-Вінниця” вже надіслано відповідний запит). Іще один напрямок нападу на вчительку була спроба реалізуватись через програму „Це стосується кожного” на телеканалі „Інтер”. Однак цей напрямок потерпів фіаско з двох причин. По-перше, сторона захисту вчительки поставила умову присутності на цій програмі когось із керівників Міністерства освіти України (а окремі із них вже із липня місяця були поставлені до відома про розвиток ситуації у школі і навіть певним, хоча і не дуже відповідним, чином прореагували на неї). По-друге, кореспондент програми, детально вивчивши ситуацію, прийшла до висновку, що в діях учительки жодного криміналу не спостерігається і відмовилась від взаємодії із відомими особами. Втім, вони на цьому не заспокоїлись і спробували підключити до справи іншу групу цієї ж програми, на що знову отримали відмову.

Іще одним напрямком розвитку подій став судовий розгляд позову вчительки до бабки учня. Опісля першого засідання до справи, не зважаючи на заперечення позивачки, був у якості представника відділу освіти залучений, вже так знайомий нам, юрист цього відділу. І ось на другому засіданні, що було перенесене за заявою позивачки, цей юрист надав суду цілий пакет документів, що мали, на його думку, підтвердити правоту відповідачки, відносно тих інсинуацій, які вона виклала у своїй заяві на ім’я директора школи.

На третьому засіданні суду, яке відбулось 6 жовтня 2016 року, суддя після заслуховування пояснень сторін (які теж заслуговують на певну увагу, про що є відповідний звукозапис), перейшов до допиту свідків. Як виявилось, із дев’яти свідків зазначених у клопотанні відповідачки, на допит прийшли тільки двоє. На риторичне запитання - чому не з’явились інші, напевно, не варто і відповідати, однак пояснити слід. Перед початком допиту кожен свідок дає присягу і розписується про зобов’язання давати правдиві свідчення. На запитання судді з цього приводу адвокат відповідачки повідомив, що на залученні інших заявлених свідків сторона відповідачки не наполягає.

Відносно ж показань свідків по справі, кількість яких із заявлених дев’яти, зрозумілим чином зменшилась до двох, то їх було двоє. Причому першою свідчила сільська голова, яка повідомила про якісь синці трирічної давності на руці однієї із учениць (яка сама на зібрані у школі говорила, що це було чотири роки тому). На запитання представника позивачки, чи знає свідок про той факт, що мати цієї учениці сама три роки тому погрожувала учительці фізичним знищенням, була отримана відповідь – не знала. Окрім цього свідчення свідок надала суду „Прохання батьків школи” (зверніть увагу – батьків школи, точно так як і у одній із попередніх заяв), які, окрім голослівних обвинувачень, взагалі не містять жодних фактів щодо підтвердження, чи заперечення тверджень відповідачки відносно її онука.

Наступним було опитано свідка, яка є дочкою відповідачки і тому за визначенням не може свідчити неупереджено. Однак її свідчення все ж спростовують окремі твердження відповідачки вказані у заяві на ім’я директора школи у частині „заниження оцінок, обзивання онука та ледве не розбитої голови”. Ось стенограма частини її допиту:

Запитання до свідка задає представник позивача.

У відповідях лексика мови свідка збережена.

Час від початку запису: 58 хв.40 сек.

Запитання: Можна, щоб Ви якось своїми словами визначили, що таке свавілля вчительки?

Відповідь: В тому плані, що вона порушує дитячі права. Дитячі, як вона дитина, насміюється над дитиною.

Запитання: Яким чином вона принижувала неодноразово? У чому це проявлялось?

Відповідь: Ну, пойміть, я не можу згадати... Якщо дитина виходить із класу і плаче, що мене вчителька, чи обізвала, чи обізвала дитину, чи вона починає урок з того, що у нас йде обзивання, чи дитина запізнилась, а вона її ставить у куток і не допускає за парту!

Запитання: Як вчителька обзивала вашого сина?

Відповідь: Вчителька мого сина не обзивала. Но вона чуть не прибила мою... Почекайте! Є другі діти, вона чуть не прибила мою дитину. А якби вона вдарила дверима, скажіть пожалуйста? Хто мені вернув би мою дитину?! А ви цього не хочете признавати!

Запитання: Я вибачаюсь, Ви взяли довідку з поліції, чи іншого закладу?

Відповідь: Ми довідки не брали. Ми не знали, що це потрібно брати...

Запитання: Не допускала на уроки – коли це було?

Відповідь: Неодноразово не допускала на уроки. Я не можу точно сказати...

Кінець фрагменту від початку запису: 1 год. 00 хв. 40 сек.

Ото такі свідчення, які повинні підтвердити провину вчительки надала свідок. Тут напевно, варто зупинитись на окремих моментах цих свідчень. Так, наприклад, у звичайному повсякденному слововжитку під поняттям "свавілля" розуміється якась незаконна, несправедлива дія, яка вчинена волею певного суб'єкта. На думку матері учня про якого йде мова у заяві відповідачки по справі і яка одночасно є дочкою відповідачки, свавілля вчительки полягає в тому «…., що вона порушує дитячі права.” Однак про які дитячі права йдеться у даному випадку мати не повідомляє. В той же час, позивачка наголошувала на тому, що під поняттям „свавілля учительки” варто розуміти її намагання підтримувати відповідну дисципліну під час проведення занять та на перервах. У якості доказу, який підтверджує це твердження може бути фрагмент стенограми звукозапису педагогічної ради школи від 25 травня 2016 року. Ось що говорить з цього приводу класний керівник 7-го класу.

Про онука відповідачки.

Час початку фрагмента відносно початку запису 01 год. 21 хв. 10 сек

Класний керівник (лексика збережена): ….. Но зато ..... (імя онука), одна шістка вже другий семестр. Він шостий клас кінчив з шісткою, перший семестр кінчив. Я йому кажу, він мені заявляє…. Я не хочу, щоб це десь виходило – це лічно моє мненіє.

Там дитину портить сім’я. Ну як – не портить, але іменно це у нього таке от. Він знахабнів. Він у мене на уроках нахабно себе веде. Я представляю, як він на других. Як він на других уроках себе веде – мені діти розказують. Діти є діти. Не то, що вони мені долажують. Просто я з ними бесідую. Він себе веде не тільки у мене нахабно.

А от що там же було сказано про твердження відповідачки відносно „заниження оцінок”:

Я йому так само кажу підтягнути. Він заявляє в откриту «Мені все рівно не поставлять». Я кажу «..... (імя онука) скажи мені, якщо ти вивчиш того вірша, розкажеш його полностью, тобі що вчителька поставить два, чи там п’ять? А ну, скажи мені?!». Приклад, вивчив вірша наполовину, получив п’ять. Я кажу, що ти хочеш, ти вивчив вірша наполовину – получив п’ять. Хто виноват?! Тем болєє, я тоді прийшов, вони встали,... перечитують, він сидів. Начали питати - він тільки пів вірша. То спрашується, що ця дитина...?!

Йому байдуже, там іде то, що йому все байдуже. Защіта типу в нього є, тіпа криша. Я не знаю, яка та криша і до чого вона його доведе. Но то що вона його довела, що він завалив усі уроки по літературі. Не старається, не підходить, не інтересується, йому байдуже…=

Наступне судове засідання теж було перенесено за вимогою позивачки у зв’язку із наданням представником відділу освіти документів, які потребували детального вивчення та аналізу, тому що за задумом цього ж «представника», повинні були слугувати підставою для винесення відмовного рішення по позову. І нічого не було б дивного, якщо таке рішення було б прийнято судом. Ми усі добре знаємо, як і на яких підставах наші суди приймають «справедливі» рішення. Але тут йдеться дещо про інше.

У своїй позовній заяві вчителька звертала увагу суду на ту обставину, що особисті немайнові права кожного громадянина України захищаються статтею 28 Конституції України, яка декларує наступне: „Кожен має право на повагу до його гідності. Ніхто не може бути підданий…. такому, що принижує його гідність, поводженню чи покаранню». Додатково стаття 55 Закону України „Про освіту” декларує, що „педагогічні... працівники мають право на захист професійної честі, гідності”. Юридичні підстави такого захисту визначені у статті 275 Цивільного кодексу України, яка чітко вказує, що будь яка фізична особа має право на захист свого особистого немайнового права від протиправних посягань інших осіб. А стаття 277 ЦКУ підкреслює, що фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї недостовірної інформації, має право на спростування цієї інформації. Спростування недостовірної інформації здійснюється особою, яка її поширила.

Постановою Пленуму Верховного Суду України від 27.02.2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» було роз'яснено, що згідно з частини 3 ст. 277 ЦКУ негативна інформація, поширена про особу, вважається недостовірною, якщо особа, яка її поширила, не доведе протилежного. Відповідно до пунктів 16, 18 цієї ж Постанови, при розгляді справ зазначеної категорії юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин, як поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб і поширена інформація стосується певної фізичної особи, тобто позивача. При цьому, під поширенням інформації слід розуміти її викладення у характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам. Згідно з положеннями статті 277 ЦКУ обов'язок довести, що поширена інформація є достовірною, покладається на відповідача.

У своїй позовній заяві вчителька просила суд встановити факт недостовірності інформації, наведеної в заяві відповідачки на ім’я директора школи, у частині тверджень про „свавілля учительки, ледве не розбиту голову, обзивання, не допускання, або виганяння онука з уроків мови і літератури, заниження оцінок, приниження онука при учнях у класі” та зобов’язати її спростувати цю інформацію в той же спосіб, яким вона була поширена. Враховуючи ту обставину, що представниками відповідачки надано суду цілий ряд документів, які, на її думку, підтверджують достовірність поширеної щодо позивачки негативної інформації, спробуємо проаналізувати окремі з цих документів на предмет правомочності їх використання у якості доказів щодо підтвердження достовірності інформації наведеної відповідачкою.

Розпочнемо із Протоколу №1 засідання, так званої, незалежної комісії від 8 червня 2016 року. Цей протокол не містить жодних ознак щодо підтвердження, чи спростування тверджень відповідачки, перерахованих у прохальній частині позовної заяви. Основними питаннями, які розглядались на цьому засіданні комісії та відображені у протоколі її роботи є видалення представника вчительки із місця проведення засідання комісії, як не учасника навчально-виховного процесу. В той же час до роботи комісії, як учасника навчально-виховного процесу, залучено місцевого дільничого. Комісія прийняла рішення про звернення до Національної спілки журналістів України та до голови Громадської ради при Вінницькій обласній державній адміністрації з приводу неналежної поведінки їх члена, що немов би заважав роботі комісії.

В наступному „Протоколі засідання спільних зборів батьків, учнів та педагогічного колективу”, що також відбулись 8 червня 2016 року, розглядалось два питання. Першим з цих питань був „Розгляд звернення батьків щодо діяльності навчального закладу”. Розгляд цього питання проводився вже без представника захисту вчительки у присутності 42-х батьків учнів, 18 працівників школи, 3-х представників відділу освіти та 29 учнів. І на цьому засіданні, в порушення усіх морально-етичних норм навчально-виховного процесу, було заслухано пояснення чотирьох учнів школи з приводу неналежної, на їх думку, поведінки вчительки української мови і літератури. Окрім того, було заслухано заяви ще декількох матерів учнів сьомого класу, де навчається онук відповідачки і який, за словами керівника цього класу, вирізняється неприйнятною дисципліною.

Однак повернемось до суті питання. Як виявилось саме 8 червня 2016 року, більш ніж через півтора тижні після завершення навчального року, ці четверо дітей, після роз’яснювальних заходів проведених представником районного відділу освіти, якимось дивним чином згадали та розповіли своїм матерям про неадекватні дії учительки української мови і літератури. Для довідки - останній дзвоник пролунав у школі 27 травня 2016 року. На той момент жоден із батьків учнів та їх дітей чомусь не згадав про приниження, обзивання, ледве не розбиті голови, тощо. Навпаки, вчителька у присутності тих же батьків та їхніх дітей на урочистому заході була нагороджена грамотою директора школи із наступним текстом:

=Адміністрація ЗОШ 1-11 ступенів села Яришівки нагороджує за результатами атестації учителя української мови та літератури ..... за творчість, ініціативність, наполегливість, сумлінну працю в освітянській галузі, сміливість, оптимізм, завзятість у досягненні мети, за волю і уміння знаходити правильні рішення. За прагнення до самовдосконалення, досягнуті результати та вагомий особистий внесок у справу навчання та виховання підростаючого покоління. Підпис директор школи ..... 27.05.2016 року=

Та все ж про головне – які ж докази у цьому Протоколі підтверджують заяву відповідачки щодо „свавілля вчительки, ледве не розбиту голову онука, обзивання та приниження онука, заниження оцінок”, тощо. Перша з опитаних учениць 7-го класу розповіла про якісь синці, які учителька, немов би, поставила їй на руці ще чотири роки тому на групі продовженого дня. Достовірність цієї історії, викликає певний сумнів, хоча б тому, що мати цієї учениці сама погрожувала вчительці рік по тому фізичним знищенням, про що є відповідний висновок міліції.

Другим був опитаний онук відповідачки, також учень 7-го класу, який розповів. що вчителька „часто викидала навчальні приладдя у смітник” та скаржився на „ледве не розбиту голову”. Ось тільки до цих пір відповідні органи чомусь так і не надали відповідачці документ щодо ступеню важкості цього „ледве не розбиття”, наприклад, „легка важкість ледве не розбитої голови”, „середня важкість ледве не розбитої голови”, чи „важкий ступінь ледве не розбитої голови”.

Третім був опитаний іще один учень того ж 7-го класу, де навчається онук відповідачки. Цей учень повідомив шановному зібранню, що свої уроки учителька української мови розпочинає із приниження учнів. Він стверджував, що вчителька завжди негативно оцінює роботу учнів, навіть тоді коли на це немає ніяких підстав. І це говорить учень, який сам має доволі низьку успішність майже з усіх предметів, а його слова мають слугувати доказом щодо „заниження оцінок” онуку відповідачки. Запереченням цього, так званого, доказу є стенограма фрагменту звукозапису педагогічної ради від 26 травня 2016 року.

Наступне обвинувачення цього ж учня зафіксоване в Протоколі полягає в тому, що, немов би, вчителька обзиває учнів „безмозгими” та „шмаркачами”. Це твердження взагалі взято з іншої історії і є цілковитою брехнею, тому що позивачка взагалі не дозволяє собі таким чином висловлюватись. Підтвердженням цього факту є вищенаведені відповіді на запитання представника позивачки поставлені свідку, яка є матір’ю онука відповідачки.

Четвертою на цьому зібранні була опитана учениця 9-го класу, яка повідомила, що вчителька не вітається з учнями 9-го класу у якому вона взагалі не викладає і які з нею теж не вітаються.

В подальшому у Протоколі від 8 червня 2016 року фігурують повідомлення декількох матерів учнів того ж 7-го класу. Перша з них, це мати учня, бабка якого є відповідачкою по страві, і яка вже надавала суду свої свідчення. Другою, була мати тієї учениці, яка заявила про синці, і яка ж сама погрожувала учительці фізичною розправою. Третьою була мати учня, який перед цим розказував про заниження оцінок і обзивання „шмаркачами” та „безмозгими”. Мати цього учня доповнила спогади свого сина іще одним – немов би колись (час не згадано) вчителька так вдарила її сина указкою, що синці на спині не сходили цілих два тижні. У зв’язку із цим виникає дуже просте запитання – а де ж була на той час поліція, щоб встановити, що саме вчителька нанесла легкі тілесні ушкодження учню. Думаю, що внаслідок цих дій вчителька вже давно б сама звільнилась із школи.

Ото майже такі ж або аналогічні голослівні вигадки-обвинувачення наводяться у цьому Протоколі та Протоколі загальних зборів батьків школи від 24 червня 2016 року у якості доказів на підтвердження заяви відповідачки про „.свавілля учительки, ледве не розбиту голову, обзивання, не допускання, або виганяння її онука з уроків мови і літератури, заниження оцінок, приниження онука при учнях у класі”.

Додатково іще якимось доказами по справі, за думкою сторони відповідачки, повинні, немов би, слугувати ”Прохання батьків Яришівської школи” (репліка - у школи тепер, виявляється, вже є батьки) на ім’я сільського голови та Висновок Гніванського відділення ГУ НП України. Так от у першому документі, окрім голослівних загальних обвинувачень не спостерігається жодних доказів, що підтверджують, чи заперечують твердження вказані у позовних вимогах. А другий документ взагалі може являтись тільки підставою для подання заяви про вчинення щодо позивачки кримінального правопорушення за статтею 366 Кримінального кодексу України, про що вчителька повідомила суд у своїй заяві до судового засідання, яке відбулось 4 листопада 2016 року.

На цьому засіданні, всупереч попередній заяві адвоката відповідачки, про те, що вони не наполягають на заслуховуванні інших свідків, бажання надати такі свідчення (зрозуміло про що) виявила директорка школи. Однак це бажання не знайшло підтримки у судді, який із задоволенням виніс ухвалу про закриття провадження по справі. Ця ухвала була винесена, як наслідок заяви представника позивачки з наступним тестом:

= За дорученням позивачки по справі та на підставі частини першої статті 172 Цивільно-процесуального кодексу України хочу заявити наступне. Поданий позов втратив свою актуальність через ту обставину, що спростування недостовірної інформації у той же спосіб, у який вона була поширена не вирішує позовних вимог по їх суті. На жаль, недостовірна інформація станом на сьогоднішню дату стараннями групи осіб виявилась поширеною не тільки за межі школи, але й за межі району і навіть області. Тому я заявляю про відмову від цього позову і залишаю за собою право звернутись із наступним позовом про захист честі, гідності і ділової репутації із відшкодуванням завданої значної матеріальної та моральної шкоди вже до групи винних осіб. =

Підстав для такого позову на даний час вже більш ніж достатньо і вони детально викладені в протоколах, заявах, проханнях та висновках, наданих суду по попередньому позову.

Майже Епілог

Конфлікт у Яришівській ЗОШ практично завершився. Вчительці української мови і літератури довелось перейти в іншу школу на тимчасову посаду з викладання дисциплін, які не прописані у її трьох дипломах про вищу освіту. Ця посада була запропонована їй обласним департаментом освіти під відповідним тиском з боку Міністерства освіти.

І на сьогоднішній день це явна перемога директорки школи, якій тепер відкрита дорога для того, щоб задовольнити свої, явно корупційні, плани і взяти на українську мову дуже великого спеціаліста Анастасію Молєву. Ну що, ж не будемо забігати наперед, але цим переможцям (Н.І.Яцухо, І.Ю.Бородаєвський, Н.І.Шмирко) не варто особливо радіти із того, що їхні, прямо вже скажемо, підлі задуми, здійснились.

Як кажуть в народі, сміється той хто сміється останнім!