До Тараса

Встань Тарасе, та пройдися стежками Вкраїни,
Де життя колись буяло - бовванять руїни,
В дикім полі вітер свище та бур”ян буяє,
Як над страшним попелищем, вороння літає.

Порозоренії ферми, кинуті бригади,
Все розбили, розорили, наші «рідні» гади,
Всі царки, панки, чинуші, дочекалися момента,
Так тягнули, брали, крали, що тім президентам!

Та й останні не зівали, дріб’язок не брали,
А заводи, надра, землю, швидко розхапали!
Зась вам лісу і повітря, зась ковтка водиці,
Бо навкруг усе приватно, скрізь сторожа й криця!

Весь народ оті злодюги, в жебраки пустили,
Помаранчеві й червоні, чорні й синьо – білі,
То ж в оцьому ти, Тарасе, нам не допоможеш,
Не пробитися в ті двері де сидять вельможі.

Де за грошики закони бандою приймають,
І на шиї на народній живуть й процвітають!
Хоч тобі поталанило, бо стоїш на кручі,
Наче шмаття розірвали весь Дніпро ревучий!

Завше чхать вони хотіли, пани можновладні,
Що вмирає Україна і діла неладні,
Для них Бог - зелений долар чи просто грошина,
Гине, гине, пропадає велична країна!

Ти куди б не йшов Тарасе, якими стежками,
Не знайдеш ніде чесноти, скрізь панують хами!
Не було тієї правди і повік не буде,
Всюди нелюди панують і гибіють люди!

І однаково плювати, Раді й Президенту,
Що народ весь вимирає - в них свої акценти,
Тільки б в банках, та побільше, доляри дзвеніли,
Коли ж вони нажеруться, щоб їх повдавило!

Не вставай Тарасе милий, чорна сила скаже,
У твою пусту могилу, якась падла ляже!
А тоді тиняйся світом, вже ж нема родини,
І не вгледиш, коли згине вся твоя Вкраїна!