Наб Бугом-рікою

Над Бугом-рікою, піднявшись на крилі,
Майже злившись з водою, летять журавлі.
Вони кличуть-курличуть й пророкують печаль,
Лине пісня тужлива у небесную даль!

Вересневі серпанки пропливають над Бугом,
Вітер воду розріже, наче лезом від плуга.
Тихим золотом листя у гаях опадає,
В теплі, дальні краї літо знов відлітає!

Міріади алмазів, то холодна роса,
Віти верб у воді, як дівоча коса.
Синє небо зненацька, десь на землю упало,
І водою ріки повноводної стало.

Ти мандруєш до моря, то швидко, то плавно.
Потім губишся десь там у гирлі та плавнях.
Буг, великий й могутній, невпинний і чистий,
Поетичний, співучий, коханий, іскристий!

Верби плачуть, свої віти обмивають водою,
Прийде осінь холодна і не дасть їм спокою.
Перші, перші морози, що прийшли – залютують,
Сині води прозорі, закують, зануртують!

Понад ним, як картина, і ліса і гаї.
А найбільша окраса - Вінничани мої!
Я, люблю їх і знаю, навіть в дальніх краях.
Ти найкраща у світі, Україна моя!

Лине пісня над Бугом, то журна, то весела.
Я бажаю, щоб щастя було в кожній оселі.
Квітували троянди й сміялися діти,
Над величним потоком, що серпанком укритий.

Ти усе пережив і татарів і шляхту,
Яничарів червоних і „сібірскіє” шахти.
Тебе знають усюди, майже в кожній оселі,
Ти такий, як і люди, то журний то веселий.

Я навколішки стану і води зачерпну,
У безодню часу, як у глиб загляну.
Потім вип’ю її, положу святий хрест.
Ти ідеш по землі, аж до самих небес.

Олександр Бобров, UR5ALU