Пантелію Івановичу Марценюку

Отут, колись давно, ще до війни,
Зайшов учитель в Яришівську школу,
Навчав малих дітей, радів за них,
Що темними не будуть вже ніколи.

Він сам охоче вчився, скільки міг,
Селянський син із Колюхова родом,
Здолавши сиву даль важких доріг,
Які пройшов разом з усім народом.

Всі кола пекла пройде Пантелій:
Війна, полон, концтабір, дріт колючий.
І знов фронти, і промінці надій...
І виживе... чи все розкаже учням?

Про Колюхів і Брацлав і Канаву,
Тульчин, Немирів і Вороновицю,
Донбас і Жабелівку, і Витаву,
Німеччину оту, що й досі сниться.

Про західну м'ятежну Україну,
Й Прибалтику, де довелось служити,
Про батька й матір, і про всю родину –
Все описав, щоб дітям залишити.

А я вас так виразно пам'ятаю,
У тій старенькій школі на Витаві,
Розважливий і мудрий чоловік...
Ми разом з Вами працювали рік.

Інтелігентний, лагідний, спокійний.
Відповідальний, добрий і надійний,
Опора для родини і сім'ї –
Оце всі юні враження мої.

Не відаю, коли це Ви писали,
Хотілось розказати все, авжеж
Іванович, а ми того й не знали.
Ще молоді були, що з нас візьмеш!

А вас пекло, тривожило, боліло,
Як вижили в пекельній крутоверті?
Як витримали? Де Ви брали сили
Коли щодня дивились в очі смерті?

Любили землю сонячну подільську,
Ріку дитинства в берегах зелених,
Романтиком були, а ще умільцем,
Життя любили в проявах щоденних.

Попоравши усе, писали книжку,
Мабуть, при лампі, вечором зимовим,
Ніколи не сказавши, тишком-нишком,
Те бачили лиш зорі вечорові.

Простими зрозумілими словами
Про голод, нужди, всі жахіття –
Все що було з країною і з Вами
В буремному XX столітті.

Але ж були і радощі нехитрі,
Зловити сома, чути спів пташиний
І шум колосся, й тихий повів вітру –
А що ще треба, справді, для людини?

Щоб жилося краще сину й доні,
Та людям - просто жити й працювати,
Щоб було ясне небо й мирна доля,
Щоб слалась рушничком дорога з хати.

Учителю, спасибі Вам за працю,
За стиль простий, без пишних декларацій,
За біль і щем, і волю до життя...
І хоч нема нічому вороття,

І хоч сьогодні з нами Вас немає -
У Яришівці ми шануєм Вас,
Над Вами крила вічність розгортає
Й звучать слова, від серця йдуть слова -

Громадянину, вчителю, людині,
Хай буде славен труд Ваш в Україні!

Вересень 2014 Жанна Дмитренко