Гіркий урок Чорнобиля

Квітнева ніч... Містечко спить... Все тихо.
Садів духм'яних запах - до небес!
Та в спокій цей ввірвалось чорне лихо:
Бутон вогненний знявся над ЧАЕС!

Гармонію бетону і природи,
Усю красу спалив нещадний смерч!
Та проти піднялись сини народу,
Своїм життям вони спинили смерть...

Ще й не жили ви, юні лейтенанти,
Володя Правик, Віктор Кібенюк!
Та встали перші ви під гул набату,
Щоб людство зберегти від смерті, мук.

Нерівна битва в ядерному пеклі:
Нейтрони, гама-частки - загаси!
Отруйний дим, киплячий бітум, спека,
Кругом вогонь... і де ж межа їх силі?

Ось тут і видно чим і як хто диха,
Не був героєм зроду?.. Станеш тут!
В безсмертя піднесе шалений вихор,
Чи в забуття проложиш свій маршрут...

Могутній хтось, та з зором, ой, коротким
Ту грізну силу вклав до млявих рук
І став Чорнобиль нам гірким уроком
І полігоном різних там наук.

І йод, і цезій, стронцій і плутоній,
І їх сполук прокляті номери
Смертельним брудом держать у полоні
Усе живе, мов кажучи: «Умри!»

Прости нам, Земле, як прощає мати,
За зло полям твоїм, лісам, воді.
Ми не царі природи, щоб все брати
Та ні! Ми діти... й учні молоді.